- Культура і національне відродження
Буковина відзначила 110-у річницю від дня народження феноменального художника-орнаменталіста, який жив і працював у Вашківцях
У білі морозні дні буковинці зустріли велике свято, яке прийшло в
Чернівці й осяяло засніжені вулиці та будинки немеркнучими барвами
Гарасових орнаментів. Краса рідної землі, буяння кольорів і невичерпна
творча фантазія завжди викликали справжнє захоплення шанувальників
української вишивки в доробку нашого краянина, заслуженого майстра
народної творчості України Георгія Олексійовича Гараса. Цей дивосвіт,
створений вашківецьким чарівником, побачили відвідувачі ювілейної
виставки в залі обласного краєзнавчого музею. Десятки орнаментів,
віддрукованих на плакатах, привезла родина Сивуляків зі Львова, щоб
прикрасити музейні стіни і розвеснити білий зимовий світ.
Ювілейну виставку, присвячену пам'яті Георгія Гараса, підготувала
завідувачка методичного відділу Чернівецького краєзнавчого музею Євдокія
Антонюк-Гаврищук, щоб жителі й гості обласного центру вкотре змогли
відкрити для себе феномен майстра, залюбленого в народне мистецтво. Це
на її прохання Зоряна Сивуляк із сином Назаром приїхали зимовими
дорогами зі Львова з експозиційними матеріалами, виготовленими до
презентації розкішного альбому орнаментів "Світ української вишивки.
Феномен Георгія Гараса", який вийшов завдяки Сивулякам у 2008 році. На
їх основі й була побудована музейна експозиція, бо в запасниках
краєзнавчого є всього три оригінальні роботи, подаровані берегинею
Гарасового спадку. Це рушник, який вона вишивала, портрет Тараса
Шевченка, намальований художником в 30-х роках ХХ століття, та рушник
Анни Козмоляк, надісланий майстру в 1958 році з Канади на знак шани і
визнання.
Коли в садибі у Вашківцях науковці краєзнавчого музею працювали над
створенням експозиції, Євдокія Петрівна на знак вдячності хотіла
подарувати музею орнаменти художника, але вони не радили їй того робити,
бо не хотіли, щоб розпорошувався доробок майстра. Вважали, що всі
роботи мають зберігатися в єдиній і неповторній колекції. Тим більше, що
була надія, що господиня заповість садибу-музей Гараса Україні після
того, як держава збудує для неї новий житловий будинок. Збудували і
будинок, і виставковий зал, але вони разом із музеєм-садибою нині є
приватною власністю Володимира Мар'янчука – внука племінниці Євдокії
Петрівни Марії Гнатишин. Напередодні ювілею Гараса не один раз
краєзнавчий музей звертався до власника з проханням надати для
тимчасового експонування окремі матеріали, але він відмовився це робити.
З таким же проханням надіслали листа міському голові Вашківців Миколі
Перчі, але отримали відповідь, що з цього приводу треба звертатися до
власника.
Зоряна і Богдан Сивуляки здійснили справжній житейський подвиг, втіливши
у життя найбільшу мрію Георгія Гараса, який хотів бачити свої орнаменти
у великому кольоровому виданні. Він знав, що лише тоді його доробок
стане доступним для вишивальниць, які наповнять його новим змістом і
продовжать традиції української буковинської вишивки. Бо саме з вишитого
рушника, яке молоде подружжя побачило в 1972 році в Глинниці, коли
побувало на весіллі свого товариша Василя Ткачука, почалося пізнання
творчості Гараса. "Можна відмалювати візерунок", – попросила Зоряна
Василеву сусідку, якій належав той рушник. "Можна, – сказала вона. – А
краще поїдьте у Вашківці й відмалюєте собі не один орнамент..."
– Ми поїхали у Вашківці, – розповідала Зоряна Сивуляк. – У центрі
міста побачили незнайому жіночку. Привіталися з нею, запитали, чи не
могла би показати будинок Гарасів. "Ходіть зі мною, – сказала вона. –
Ідемо, цілу дорогу розмовляємо. Прийшли на подвір'я і з'ясувалося, що
нас привела сама Євдокія Петрівна. З того часу кожного року приїжджали,
дітей і внуків туди привозили, чим могли допомагали. Дуже боялася
Євдокія Петрівна, щоб не пропали орнаменти Георгія Олексійовича. "Треба
книжку, треба книжку видавати", – говорила раз за разом, і ми пообіцяли
їй, що постараємося підготувати кольоровий альбом. За радянського часу
це взагалі неможливо було зробити. Гарасові роботи використовували в
друкованій продукції, але ніхто не вважав за потрібне вказати прізвище
автора. Чоловік звертався в різні інстанції, щоб захистити авторське
право художника-орнаменталіста.
Ошатне подарункове видання, до якого ввійшло 1050 орнаментів Георгія
Гараса, стало найдорожчим експонатом ювілейної виставки краєзнавчого
музею. Це Бог послав осиротілим Гарасам подвижницьке подружжя Сивуляків,
які мали поліграфічну освіту, тому як ніхто в світі знали, як треба
видати доробок вашківського майстра, з великим трудом зібрали кошти і
відкрили людям дивосвіт буковинської вишивки. На правах господині
Євдокія Антонюк-Гаврищук відрекомендувала Зоряну Іванівну та її
молодшого сина Назара як найдорожчих гостей і вручила пам'ятну грамоту
за допомогу в створенні ювілейної експозиції. Подякувала відомому
буковинському краєзнавцю з Великого Кучурова Мірчі Мінтенку. Він
подарував музею свій домашній архів, в якому збереглися двадцять два
листи і понад десяток поштівок, які отримав від Георгія Олексійовича.
Слова вдячності прозвучали на адресу вишивальниць, які надали для
експозиції свої роботи, виготовлені за орнаментами Георгія Гараса. Ольги
Косило – учениці відомої вишивальниці Ярослави Гафійчук, чернівецької
вчительки Лариси Канюк та відомих буковинських журналісток Олена Чайки
і Людмили Черняк.
– Ми не усвідомлюємо, який спадок має наш край і наша культура
завдяки творінням Георгія Гараса, – сказав заступник голови
Чернівецького обласного осередку Національної спілки майстрів народного
мистецтва України Микола Шкрібляк. – За сприяння обласної державної
адміністрації тричі присуджувалася премія імені Г.Гараса за збереження і
відродження народного мистецтва. Не кожна область має таку премію і не
кожна може похвалитися, що така премія носить ім'я світлої людини,
надзвичайно обдарованої і залюбленої в рідну землю. Георгій Олексійович
дуже творчо і дуже трепетно працював в галузі орнаментальної культури,
боячись порушити те, що є найсвятішим у народному мистецтві, – закон
традиції, щоб зберегти неповторність буковинської орнаментики, яка його
щедро напувала в підгірній карпатській зоні. Я думаю, що наш край має
великий борг перед Гарасом. Нам дуже багато треба зробити, щоб прийти на
ту стежку, по якій ішов Георгій Олексійович. А він ішов стежкою любові
до свого народу, до своєї культури, до своєї Буковини і до рідної
України.
назад...
Людмила ЯНУШЕВСЬКА.
Фото Дмитра ЧОРНОКОЗИ
-->
