Журналіст Василь Бабух натрапив на сенсаційні факти, які засвідчують
про перебування на Буковині, зокрема в селі Вікно Заставнівського району
під час Першої світової війни вождя югославських комуністів маршала
Йосипа Броз Тіто. Біля цього населеного пункту мужній хорват брав участь
у боях проти військ під командуванням генерала Брусилова, був
поранений і потрапив до російського полону. У Вікні збереглися свідчення
військової одіссеї югославського
диктатора. Про це в матеріалі, який пропонуємо вашій увазі.
У сімдесятих роках минулого століття до мого села Вікно, що у
Заставнівському ра-йоні, прибув на гостини до своїх родичів відомий
канадський профспілковий і громадський діяч Семен Степанович Равлик.
Таких людей радянські спецслужби неохоче пускали в сільську глибинку,
аби вони не сказали чогось зайвого своїм землякам. А якщо таке право
зарубіжним гостям і надавали, то оточували їх своїми нишпорками, які не
пропускали жодного слова, що злітало з їхніх уст.
Не обійшлося без стукачів і під час поїздки Семена Равлика до Вікна.
Під час застілля з родичами прибулець вийняв із портфеля якусь книгу і
почав читати уривки з неї присутнім вікнянським землякам.
В одному з її розділів йшлося про перебіг кровопролитних боїв, що мали
місце під час Першої світової війни поблизу Вікна та сусідніх з ним
населених пунктів. А саме тут великомасштабна міжнаціональна бойня сягла
свого апогею - австрійські позиції тоді добряче пошматувала армія
російського царя. Ця подія закарбована на історичних скрижалях під
назвою "Брусилівський прорив". Нарекли операцію прізвищем генерала
Брусилова, який здійснив її тут зі своєю армадою.
У прочитаній вікнянцям главі автор навів сенсаційний факт: він
стверджував, що у тих боях брав участь і вождь югославських комуністів
Йосип Броз Тіто*. Був він тоді
офіцером 25-го австрійського піхотного полку, котрий під час війни
дислокувався в селі Вікно. Тіто з кількома своїми однополчанами
хорватського походження перебував на постої в тамтешньої мешканки Ярини
Равлик. Ця жінка належала до родини згаданого вище канадського гостя.
Вона й відтворила йому зі своєї пам'яті згадані події, які він описав
пізніше у своїй книзі.
З'ясувалося, що Йосип Броз ще з одним офіцером жив у Ярининій хаті.
Неподалік пролягала лінія фронту. Поля та пагорби вздовж Вікна були
оперезані глибокими окопами, з яких денно й нощно пильнували за
російськими позиціями австрійські вояки. Їх прикривало кілька
артилерійських батарей. Багато мешканців Вікна через потужні гарматні
обстріли змушені були покинути свої оселі. Ярина Равлик з батьками теж
заховалася в безпечних місцях на околиці Вікна. Але на ніч вони
поверталися до своєї хати.
У книзі спогадів Семена Равлика подається ще один цікавий факт. Йосип
Броз перебував на постої у Ярини Равлик зі своїм конем, якого дуже любив
і пестив. Він навчив його виконувати кавалерійські команди і навіть
подавати хазяїнові ногу. Йосип любив здійснювати пробіжки на своєму
улюбленцеві околицями Вікна. Відчувалося, що він вправно володіє азами
верхової їзди, чого навчився, як стверджують біографи диктатора, в
юнацькому віці від свого батька, нестямно закоханого в породистих коней.
Якось скакун з Брозом вирушив на передову і майже добу не повертався
на місце постою. Та незабаром кінь усе-таки причвалав на Яринине
обійстя з непритомним Йосипом у сідлі. З'ясувалося, що того було
поранено під час сутички з росіянами.
Зупинившись під вікнами Ярининої хати, скакун почав іржати та бити
копитами, ви-кликаючи людей вийти на поміч. Вгледівши стривоженого коня,
зі стайні повибігали хорвати і занесли до хати свого побратима. На
щастя, поранення було неважким, тож Йосип Броз швидко оклигав.
Піхотинці 25-го полку періодично здійснювали нічні набіги на ворога, в
яких брав участь і Йосип Броз.
Він був хоробрим бійцем. В опублікованих югославськими істориками
тогочасних хроніках згадується, що під час однієї з таких вилазок
командир взводу Йосип Броз зі своїми однополчанами-хорватами виявив
особливу мужність і знищив багато росіян.
Та 4 квітня 1915 року не поталанило і йому. Вдосвіта позиції хорватів
були несподівано атаковані козаками-черкесами. Взвод Броза мужньо
відбивався від нападників. Та під час сутички Йосипа пікою в спину
поранив черкес. Хорвати не встояли під натиском козаків і відступили.
Стікаючий кров'ю Броз змушений був залишитися на полі бою. В урочищі
Кізя, яке знаходилося між Вікном і Чорним Потоком, він потрапив до
російського полону.
З Буковини шлях хорвата проліг аж до Сибіру.
У полоні бранець за-знайомився з російськими більшовиками й почав
сповідувати їхні переконання. Опинившись в Омську, він влився до одного з
більшовицьких партизанських загонів, у складі якого вирушив на боротьбу
з білогвардійськими формуваннями адмірала Колчака.
У 1917 році, повернувшись на батьківщину, Броз за комуністичні погляди
був посаджений до Загребської тюрми. Але це не похитнуло його. Згодом
зі своїми спільниками він повів Югославію комуністичним шляхом.
…Перебуваючи у своїх родичів, канадський гість Семен Равлик
повідомив про те, що він тривалий час листувався з Брозом Тіто і що той
підтвердив свою участь у боях під Вікном. Правда, у своїх листах він
чомусь називає Вікно не селом, а містечком.
Уривки з цих послань Семен Равлик подав у своїй книзі, яку видав
власним накладом у Канаді. Один екземпляр цих спогадів автор переслав і
Йосипу Броз Тіто до Бєлграда. Той щиро подякував йому за приємний
подарунок і написав у своєму посланні, що з великим інтересом прочитав
книгу.
Листування буковинця і югослава не переривалося і в подальшому.
У своїй книзі Семен Равлик пролив світло і на те, чи не виникало у
Йосипа Броза бажання навідатися до місць, де доля водила його тернистими
стежками воєнного лихоліття. В одному з листів Тіто зізнався, що
виношує таку мрію. Але втілити її він не мав змоги через напружені
стосунки з тодішнім керівництвом СРСР.
…Від свого діда Дмитра Бабуха я дізнався про сумну долю згаданих
вище козаків-черкесів. Їхній полк прикривав західне крило російської
оборони і базувався на околиці Вікна, що прилягала до сусіднього села
Погорилівка. Тоді тут була болотиста, непрохідна місцина, поросла
осокою й очеретом та вкрита глибокими ямами, викопаними довколишніми
жителями для вимочування конопель.
На одній з царинок австрійці звели купальню для своїх вояків. До речі,
її фундамент та залишки стін збереглися до наших днів. Пізніше нею
почали користуватися й росіяни. Зокрема, полюбляли тут купатися та мити
коней козаки-черкеси, що входили до складу "Дикої дивізії", перекинутої
на Буковину з Кавказу.
Якось у перерві між боями вони влаштували тут чергову купіль. Зброю
поскладали на березі в піраміди, коней стриножили й пустили пастися, а
самі роздяглися й почали плюскатися у фронтовій лазні.Та,
роз-слабившись, втратили пильність і не помітили, як акацієвими
зарослями на протилежному горбі сюди тихцем підкралися австрійські
кулеметники.
З пагорба місце купелі чудово проглядалося. Кулеметники вмостилися на
гребені гори, взяли козаків під прямий приціл і відкрили по них шалений
вогонь. У лавах черкесів почалася паніка. Тікати вгору вони не мали
змоги, бо звідти їх накривала суцільна свинцева злива. Бігти вниз теж
не було сенсу - там черкесів підстерігало підступне болото, глибокий
потік та ями для вимочування конопель.
Полк зазнав великих втрат у живій силі. Міст, який австрійці згодом
звели над потоком біля цього кривавого місця, було названо Цванським -
на честь двох кулеметників, які знищили черкесів. Назва була похідною
від німецького числівника "цвай" - два.
Жителі Вікна та сусідніх сіл до цього часу називають цей міст
Цванським. Хоча від нього вже не залишилося й сліду: у шістдесятих
роках у зв'язку з розширенням дороги на Баламутівку його капітально
перебудували.
Неподалік мосту до цього часу височіє могила, в якій захоронено полеглих
російських вояків. Старожили подейкують, що там знайшло останній
притулок понад триста осіб. Пізніше до них додалися ще й убієнні,
виявлені на інших ділянках Брусилівського прориву.
До речі, наприкінці позаминулого століття ця могила була розкопана
волонтерами Міжнародного Червоного Хреста. Тоді перед ними відкрилася
дивовижна картина - трупи лежали у братській могилі, доверху залиті
джерельною водою. Завдяки цьому вони майже повністю збереглися - можна
було розпізнати їхні обличчя, побачити амуніцію, обмундирування. Один з
волонтерів на прізвище Дуда, як розповідали старожили, встиг поцупити з
могили кавалерійські юхтові чоботи і тривалий час доношував їх.
Таких захоронень довкола Вікна було кілька. Війна залишила тут багато
своїх кривавих автографів. Довколишні поля були повально всіяні
людськими кістками. Під час весняних та осінніх оранок тлінні останки
жертв тієї страшної бойні ще й дотепер постають з-під гострих лемешів.
Жахітливі свідчення тих апокаліптичних подій застерігають нас:
- Люди, будьмо пильні! Бережіть мир і злагоду - великі Господні цінності! Не допустіть повторення кривавої минувшини!
Василь Бабух
P.S. … Днями до мене завітав мій земляк Василь Васильович Палій і
сповістив, що зумів зберегти у власному архіві фото Ярининої хати, де
перебував на постої Йосип Броз. У студентські роки він зафіксував її
своїм любительським фотоапаратом. Тож наступні покоління вікнянців
матимуть уяву, як виглядала ця пам'ятна для нашого села будівля.
***
Автор матеріалу висловлює щиру вдячність за надану допомогу в його
підготовці землякам із сіл Вікно, Чорний Потік, Самушин та Погорилівка, а
також Василю Степановичу Равлику та Василю Васильовичу Палію. Щира дяка
- і моєму покійному вчителеві Миколі Івановичу Гнепу, який упродовж
багатьох літ збирав спогади буковинців про перипетії Першої світової
війни.
Світлини, на яких зафіксований Йосип Броз, взято з особистого архіву
Семена Равлика. Ці знімки люб'язно на-діслав йому вождь югославських
комуністів. На деяких із них Йосип Броз залишив свої автографи.
…На жаль, хата Ярини Равлик не збереглася до наших днів, оскільки
була глинобитною та мала солом'яну покрівлю й через це не витримала
випробувань часом. Років зо тридцять тому родина Равликів змушена
була знести її. Тривалий час пам'ятну для Вікна хату намагався
утримувати в належному стані правнук Ярини Равлик - Василь, нині він є
селищним головою Сокирян. До речі, в цій оселі ми потай від стукачів
КДБ при свічах і ліхтарях влаштовували молодіжні вечірки,
вільнодумствували, насолоджувалися бітлзівською музикою та вірили в
українську незалежність.
*Справжнє прізвище югославського диктатора Йосип Броз, а Тіто - це його партійний псевдонім
-->
