[…Зими були дуже студені, а ми голодні. Літом я і мама у степу збирали
сухі коров'ячі кізяки, змішували з соломою і сушили, щоб можна було
взимку розпалити ватру, погрітися та зварити якусь чорбу. Брат Дмитро
пас худобу у степах і перемерз, довго хворів. Діти від голоду та
холоду почали опухати. […]А через два тижні помер і наш шестирічний
братик Петрусь, який просив їсти і мав велику температуру. Я з братом
Дмитром пішла у степ, наловила ховрахів і він поїв того вечора м'яса з
них, а одну тваринку залишив собі на сніданок. Та вранці вже не
прокинувся[…].
Це уривок розмови школярів із репресованою у 1941 році Віорікою Ферчук,
видрукуваний у збірці «Репресовані села Горбівці». Доля цієї родини
займає кілька сторінок в альманасі «Краєзнавець Глибоччини», 1-ий випуск
якого презентували в Глибоцькому ліцеї. Його сформували з учнівських
пошуково-дослідницьких робіт, які висвітлили трагічну сторінку
буковинської історії – сталінські репресії в Глибоцькому районі у
1940-1950-их роках.
Почесним гостем заходу був невтомний пошуковець Іван Фостій, який очолює
обласне відділення пошуково-видавничого агентства «Книга пам'яті
України». На презентації альманаху він запевнив, що увіковічення тих,
хто залишився по той бік історії – патріотична і чисто людська справа,
обов'язок усіх, хто поважає своє минуле.
За словами директора Глибоцького центру туризму, краєзнавства, спорту та
екскурсій учнівської молоді Анатолія Дудки, якому належить ідея
створення цієї писаної пам'ятки історії району, 40 дитячих робіт – лише
частинка історії краю, яку треба вивчити і дописати. Тому планується
щорічний, а в кращому разі – щопіврічний випуск альманаху, бо розповісти
необхідно ще дуже багато.
На презентації був «герой» одного із надрукованих у книзі спогадів –
Тітус Зеленько, який розповів трагічну історію свого життя.
Загалом на Глибоччині жертвами політичних репресій стали 2290 осіб. Про
те, що в районі поважають і пам'ятають свою історію, свідчить те, що на
презентації альманаху були присутні керівники районної влади Микола
Загарюк і Валерій Ротар. Нині в їхніх руках кермо історії. Варто
відзначити, що до друкованої «правди історії», яка дотепер існувала лише
у розбитих сім'ях і серцях, доклав зусиль і начальник місцевого відділу
освіти Василь Швець.
Пожовклі любительські світлини репресованих досі висіли у рамках на
стінах стареньких будинків, а героями їх вважали тільки родини. Тепер
фотографії розмістили на кольорових сторінках альманаху. Отже, їхнє
життя не закінчилося за тисячі кілометрів на Півночі та в Сибіру, а
продовжується в історії рідного краю.
Ірина БІЧЕР
-->
