Каталог статей


Головна » Статті » Мої статті

Плесом проти течії…
Вістку про те, що коли Черемошем ішла повінь, одна дараба в Розтоках пішла не вниз по течії, а вгору, принесла додому жінка Василя Бойчука Павлінця. Після обіду вона ішла з Смугарева, де на толоці випасались два Бойчукові бички — один від своєї корови, а другий нещодавно куплений Василем у Кутах. Тішачись тим, що    худоба  припаслася на отаві, вже виходячи попри хату Михайла Кушніра на дорогу, Павлінця  пошукала очима його жінку Ганнусю, з якою щоразу, коли йшла на толоку, біля крайнього стовпа в паркані  мусила обговорити все, що було, чого не було, і чого й не могло бути ніколи. При цьому, побачивши вуйка Михайла біля воріт, Павлінця спитала, чи все добре у Кушнірів, і де зараз Ганнуся, на що вуйко відповів   «добре, як є», і що Ганнуся, видко, пішла пазити сплави на Черемоші, бо один з них пішов   не в той бік…

            Чемнішого за Ганнусиного чоловіка не було ні в    Розтоках галіцейських, ні буковинських. Навіть коли Кушнір тручав гній попри паркан, а хтось з дороги вітався, то він опускав тачку, аби, відповідаючи на вітання, підняти рукою капелюха. Тепер же у голосі вуйка Михайла  відчувалось щось дратівливе.  І поки Павлінця думала, що би  то значило, Михайло пояснив, що у п’ятницю,  як  ішов з хлібом від магазину, то в кінці острова  Тайваня сплав на його очах поплив не в бік Підзахаричів під кладку, а повернув з габів у плесо попри галіцейську сторону, вернувшись туди, звідки йшов…

            — Ає?.. — Промовила Павлінця розгублено.

            — Я вам кажу… — Твердо мовив Михайло.

            Кушнірева хата стояла на високому березі  при дорозі на Смугар. Звідти можна було бачити  два сплави одночасно, які рухались один за одним.

            — Видко, дараба була з Чорної ріки, бо довга, з трьома кермами, на дванадцять талб… — Підтвердив Місьо те химерне видовище точним рахунком.

            Павлінця мимовільно кинула погляд на ріку, яка виблискувала плесами проти сонця, відкрила рота, розуміючи, що треба щось сказати, але Кушнір вже  перетирав слова ніби   жорнами:

            — Поволеньки-поволеньки, а дараба таки пішла попри берег догори…

            Якби нісенітницю говорив хтось інший, то це було б пущене-випущене з вуха в вухо. Але, почувши таку «дурню» від господаря, відомого на всю округу, Павлінця втратила спокій. Кушнірів в Розтоках знали поважною родиною, яка молола зерно з покоління в покоління не язиком, а    водяним млином у Смугарівському потоці, човном переправляла гуцулів через ріку навіть у повінь,  і була далекою від дурниць у справі і слові. Дурниць вуйко Михайло не лише не говорив, але й не називав дурницями те, хто ніс їх чи на слабу, чи на здорову голову. Навіть жінку Ганнусю, яка іноді могла сказати щось не те, бо промовляла тридцять і три слова за час, коли чоловік найбільше міг   сказати   одне, Місьо не зупиняв.   І коли  Ганнуся з Павлінцею годину не могли наговоритися біля крайнього стовпа в паркані, а свиня в стайні верещала на увесь Смугарів, бо газдиня, побачивши подругу, лишала відро біля порога, Місьо, хлюпнувши корм в свинське корито,  не кричав, щоб жінка припиняла теревені, як   кричали б інші чоловіки, а,  підійшовши ближче,  зауважував, мовляв, вона добре робить, що підпирає ліктем стовпа, бо «слуп підгниває», і він має його міняти, як поміняв такого самого крайнього від дороги з того боку біля млина…Місьо терпляче дослуховував  кожного, хто що б не говорив, і лише в кінці зауважував «Правильно  ви це кажете, але трішки не все». А вже коли говорив про  «трішки», то з’ясовувалось,  що казане було не трішки, а й взагалі не тим, і не про те… При цьому співбесідник не почував себе ображеним, адже поважний газда майже з усім погодився, і тільки трішки — ні.

            Але тепер,  йдучи додому й думаючи про дарабу, яка зі слів Михайла «пливла д’горі», Павлінця почувала себе ображеною. Бо виходило, що вуйко позбиткувався над нею, не сказавши хоча б у спину, що то жарт… Якби Місьо пив горівку —думала Павлінця— то, можливо, після чарчини за магазином на порожніх бочках з-під пива чи оселедця  з тими, хто додому йде через задвірки, і справді міг побачити «дарабу не в той бік». Але ж Кушнір навіть на весіллі лише пригублював чарку,  вибачаючись перед гостинними батьками поговіркою «Ліпше крішку та водно, то вийде на одно», та кидаючи при цьому таку повницю, що газди готові були лити йому  три порції в одну.

            Новину Павлінця розповідала Василеві вдома ще не один раз  того дня, і до вечора  добряче чоловіку набридла. А  уранці в неділю, заплітаючи косу, на свіжу голову вона  почала з того, що дараба, на її думку, таки ніяк не могла йти з долини вгору…

            —Хіба ні, Василю?.. — Перепитала Павлінця, тримаючи в губах шпильку і високо піднімаючи брови.

            Василь сердито відповів, що, видко, вони з Ганнусею такого язиками намололи біля Кушніревого млина, що навіть дараби пішли проти габів… Збираючись до церкви, він звелів жінці викинути «дурне з голови», не ганьбити поважного чоловіка і їх самих. Павлінця слухняно дріботіла слідом за статечним Василевим кроком, поглядаючи іноді в бік Черемоша.  І коли, озирнувшись, Василь те бачив, то хмурив брови, але мовчав.

            Після служби, хрестячись перед дзвіницею, Василь  зустрів Кушніра, який вийшов з храму раніше.  Бойчук привітався, і спробував пожартувати, мовляв, чи знає пан Михайло, чи «ця дорога по цій дорозі йде»?..

            — Може, і не йде… — Мовив Кушнір коротко.

            — Вчора жінка уповідала, ніби дараба з трьома кермами пішла д’горі… — Сказав  Василь, сподіваючись на веселішу відповідь.

      — Таки пішла.— Відповів Михайло. — Униз пішла з трьома кермами, а як повернула біля Тайваня попри Галіцію, то  уже з двома…

            — Як  з двома?.. — Перепитав  Василь, розуміючи, що не зрозуміє нічого, якби  дараба пішла навіть з шістьма кермами…

            — Бо там вода стояча. — Пояснив Михайло.— Керманич мусив одну керму зняти, аби штовхати пліт…І пліт таки дійшов  до кінця плеса. Але трішки почекав, коли пройде дараба верхня… І лише тоді пішов униз. Бо у п’ятницю  була би загата з дров навпроти Борсуків якраз біля вас, Василю... Ви би того хотіли?..

            Слухаючи ту бесіду збоку, Павлінця дивилась на чоловіка такими великими  випуклими очима, які були в бичка, коли Бойчук брав його за шию в Кутах…  Взявши жінку під руку, Василь повів її додому, не пам’ятаючи, чи попрощався з Кушнірем. Раз-по-раз  Павлінця  позирала вже не в бік Черемоша, а на збентеженого чоловіка, чекаючи, що він скаже. Але перше слово Василь мовив, коли переступив домашній поріг, зізнавшись, що пригубив би чарку.  Бо або з Кушнірем щось не те, або з ним...

            — А видиш, Васильку,  що я казала!— Таємниче і жваво заговорила  Павлінця, дістаючи   з верхньої кухонної полиці недопитий могорич, ніби лікарство слабому. І, раптом, вслід за пляшкою з полиці щось полетіло листям на підлогу.

                     — Йой!..— Скрикнула Павлінця. — Я Кушнірам гроші не віддала...  Заговорилася з Ганнусею, і забула. Була би згадала, як  ішла до бичків, якби не   дараба....

            Василь важко сів на стілець. Гроші він позичив у Кушніра в Кутах на базарі, коли, витративши свої на всяку всячину до хати,  потрапив на бичка, якого господар продавав  дешево, лише б продати. Навіть  Кушнір  сказав, що гріх було би не пустити бичка у Василеву толоку. Але не це було головне  тепер, а те, що, беручи гроші , Василь поклявся до п’ятниці віддати борг, «хіба би дараби пішли попри Смугарів не вниз, а догори!»... І це він повторив ще раз, поки Кушнір витягав з кишені шкіряний гаманець.

                              Зібравши гроші з підлоги, Василь зміряв жінку, яка стояла з закоркованим могоричем, докірливим поглядом, і сказав, що йде до Смугарева. Павлінця винувато кивнула головою. Вона вже не бачила, як Василь, вийшовши з хати,  повернув  не на дорогу селом, а в сутки попри Борсуків, а далі лугами вздовж берега, шпортаючись між камінням і корінням, та прикидаючи оком, у якому саме місці дараба на дванадцять талб  з двома кермами розвернулась, і пішла попри Тайвань плесом проти течії туди, звідки прийшла…

                        Анатолій Томків.

Категорія: Мої статті | Додав: Міський (28.09.2011)
Переглядів: 198 | Рейтинг: 0.0/0

Київська година

Меню сайту

Форма входу

Категорії розділу

Календар

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...

Наше опитування

Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 9

Міні-чат

Друзі сайту

завантаження...
Copyright MyCorp © 2017 | Створити безкоштовний сайт на uCoz