Каталог статей


Головна » Статті » Мої статті

Він жив рідною історією
  • незабутні

3 вересня минуло 85 років від дня народження відомого на Буковині педагога, історика, краєзнавця Миколи Гнепа
Ім’я цієї людини знає не тільки Буковина.У його бібліотеці – листування з однодумцями з Івано-Франківщини, Львівщини, Київщини, Німеччини, Австрії, Румунії. Скрізь, де могла причаїтися якась забута сторіночка з історії його Вікна, куди вела дослідницька стежина, аби відкрити незвідане про рідне село, Микола Гнеп мав друзів і помічників. Тому й залишив після себе багато ґрунтовних досліджень, знайшов чимало архівних документів, які будуть цікавими не одному поколінню вікнянців. А зацікавлення історією прокинулося у Миколи Івановича ще в дитинстві. Народився він у Вікні на Заставнівщині, у родині хліборобів. Мали латочку землі, з якої і жила сім’я. Коли двоє маминих братів поїхали на заробітки до Канади, то залишили сестрі свої наділи. Отак трохи «розбагатіла» родина, в якій росло троє дітей. Микола ще змалку вирізнявся допитливістю, був цікавим до книг. Його батько воював на фронтах Першої світової. Потрапив до російського полону й деякий час перебував на Дону. Там, серед донських козаків, де було чимало українців, навчився читати й писати, тут відбулося його перше знайомство з Шевченковим «Кобзарем». Цю святу книжку Іван Гнеп привіз до Вікна, з неї згодом малий Миколка і вчився читати. А ще батько діставав для нього дитячий журнал «Ластівка», що на той час було просто дивовижно. Вчитися довелося в румунській школі. Як жилося селянам за боярської Румунії, написано немало. Заняття проводилися чужою мовою, за українське слово, пісню жорстоко карали. Не забуваючи рідного, Микола добре оволодів румунською, гарно вчився і був серед кращих учнів школи. Коли згодом, у вже зрілому віці, приносив свої матеріали до газети «Зоріле Буковіней», там дивувалися: звідки він так добре знає румунську? І хоч румуни, як могли, перешкоджали всьому українському, витравити із душ вікнянців виплекане матір’ю не могли. Не раз пригадував Микола Іванович, як, незважаючи на штрафи та залякування, сільські дівчата в неділю і свята одягали горботки з синьо-жовтим краєм, хлопці такою ж стрічкою прикрашали капелюхи, а батьки, яких змушували підперезувати дітей поясами кольору румунського прапора, заявляли: «Краще впережу дитину мотузком». Добре запам’ятав юний Микола, як у кінці 30-х років минулого століття, коли румуни й не думали вступатися з нашої землі, на свято Вознесіння Господнього над хрестом на могилі героїв Першої світової війни піднялися два українські прапори. Це викликало страшенний переполох серед окупантів. Вони допитували усіх, навіть дітей у школі. Уже згодом Микола дізнався: серед сміливців був і його двоюрідний брат Степан Нагірний (пізніше його разом з іншими вікнянцями репресують і слід загубиться десь у сталінських таборах). Чи міг тоді подумати, що мине більше півстоліття, і вже він сам буде серед ініціаторів підняття синьо-жовтого прапора в центрі Вікна на зорі нашої незалежності? Але до цього довелося ще немало пережити. Після закінчення Чернівецького учительського інституту М.Гнепа направляють учителем початкових класів до сусідньої з Вікном Мосорівки. Тут довелося не тільки навчати дітей грамоті, а й заготовляти для школи дрова, взяти на себе чимало господарських обов’язків. Потім працював у Погорілівці. У 1956 році вступив на заочне відділення історичного факультету Чернівецького університету. Тут зустрів свою долю – Галину, яка вчилася на філологічному. Згодом уже удвох – Микола Іванович і Галина Олександрівна працювали у Волоці Глибоцького району, а вже потім осіли у Вікні. Не одне покоління вікнянських школярів слухало історію й географію з уст Миколи Івановича Гнепа. Та він не обмежував ні себе, ні дітей лише шкільною програмою. У школі був створений краєзнавчий гурток, у якому учні поглиблювали знання з історії рідного краю. Разом з ними і науковцями Чернівецького краєзнавчого музею у 60-х роках минулого століття М.Гнеп брав участь у розкопках давнього поселення Мартинівка, що було початком сучасного Вікна. Збирав старовинні речі, історичні матеріали, які згодом стали експонатами сільського музею. Микола Іванович був ініціатором і організатором багатьох цікавих екскурсій: на батьківщину І.Франка, В.Стефаника, Л.Мартовича, до Хотина, Львова, Кам’янця-Подільського… Я пригадую, як ми, молодші школярі, заздрили своїм старшим друзям, коли ті їздили на могили загиблих у роки Другої світової війни вікнянців аж до Калінінграда (Кеніґсберга)! Цю братську могилу вони розшукували разом з Миколою Івановичем не один рік. Здається, не було чогось такого в історії рідного краю, що не могло не цікавити М.Гнепа. Як активний член «Просвіти» він працює над вивченням незаслужено забутих імен діячів культури й літератури Буковини й України Омеляна Поповича, Івана Микитовича, Корнила Ластівки, Сидонії Никорович, Миколи Євшана, Євсебія Ліпецького, Івана Бажанського, братів Карбулицьких і багатьох інших. Свої матеріали про цих людей він публікував на сторінках районної та обласних газет. Миколу Гнепа пов’язувала тісна дружба з відомими людьми Буковини – Михайлом Івасюком, Мірчею Мінтенком, Ксенією Колотило й багатьма, багатьма іншими, а Ірина Вільде навіть двічі побувала в гостях у Вікні. З-під його пера вийшли історичні нариси про рідне село, Вікнянську школу, Заставнівщину, чимало матеріалів зібрав про репресованих вікнянців. Цікаво, що багато чого Микола Гнеп бачив на власні очі, пропустив через серце, тож архівні матеріали служили тільки підтвердженням пережитого. За активну участь у громадському житті, просвітницьку і дослідницьку роботу М.І.Гнеп нагороджений грамотами Міністерства освіти УРСР, відзначений Чернівецькою обласною та Заставнівською районною адміністраціями, він є лауреатом обласних премій ім. О.Поповича та І.Бажанського. Вже два роки немає з нами Миколи Івановича. До кінця життя він не зраджував своїй улюбленій роботі. У 2008 році завершив працю над дослідженням історії Заставнівщини і видрукував її. Мав ще багато планів і задумів. А взагалі моєму Вікну пощастило – далеко не кожне село має такого історика-дослідника. М.Гнеп залишив нащадкам не одну папку з цікавими матеріалами, фотографіями. Було б тільки кому їх вивчити і продовжити його справу. назад...

Тетяна АМБРОСІЙЧУК

Категорія: Мої статті | Додав: Міський (08.09.2011)
Переглядів: 278 | Рейтинг: 5.0/1

Київська година

Меню сайту

Форма входу

Категорії розділу

Календар

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...

Наше опитування

Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 9

Міні-чат

Друзі сайту

завантаження...
Copyright MyCorp © 2017 | Створити безкоштовний сайт на uCoz