Каталог статей


Головна » Статті » Мої статті

«Буковинські зустрічі» в Кимпулунзі
  • Подієвий туризм

У буковинське містечко Кимпулунг Молдовенеск, що розкинулося в гірській улоговині й належить до Сучавського повіту сусідньої Румунії, прибула чимала делегація з Чернівців. Десять відомих майстрів народної творчості на міській площі мали провести майстрові класи, ще двадцять їхали, щоб у невеличкому парку поряд із тимчасовим сценічним майданчиком виставити свій творчий доробок. На п’ять аматорських фольклорних колективів упродовж чотирьох днів покладалася місія презентувати народні пісні, танці й обряди Північної Буковини. Всі вони були учасниками ХХІІ Міжнародного фольклорного фестивалю «Буковинські зустрічі», який 24 червня нинішнього року звично розпочав свою ходу в польському місті Ястров’є. За півдня автобуси з незвичайними гостями, петляючи по гірському серпантину, благополучно прибули до місця призначення. Всіх розмістили в багатоповерховому готелі «Зімбру», який стоїть на Буковинській алеї. Якщо трохи пройти цією вулицею, то можна побачити ресторан під назвою «Буковина». Відкриваючи в містечку об’єкти, назви яких підкреслювали причетність до Буковинського краю, починали усвідомлювати, що з румунського боку кордону також живуть буковинці. Однак швидко з’ясувалося, що мешканцям українського закордоння дуже важко спілкуватися з місцевими жителями. Коли в післяобідній час посланці з України виклали свої роботи в містечку майстрів, з тамтешніми відвідувачами порозумітися майже не могли. «Ну штів руманешти», – це була фраза, яку часто доводилося говорити жителям Кимпулунга. «А які мови знаєте?» – допитувалися вони, бо хотіли розпитати про техніку виготовлення виробів, цікавилися, чи продаються роботи. «Українську, російську, польську, англійську», – відповідала їм, але вони розводили руками, бо цими мовами так само не володіли, як ми румунською. Вони хвалили наші вироби, дещо в когось і купували, але побесідувати не вдавалося, як зрештою розпитати, чи зберігся будинок, в якому жила Ольга Кобилянська в Кимпулунзі.
– Завдяки проектам Євросоюзу, зотам Євросоюзу, зокрема «Розвиток мережі подієвого туризму на Буковині», фестиваль «Буковинські зустрічі» збагатився в Україні та Румунії пленером молодих художників, святом національних кухонь і майстер-класами народних майстрів, – розповідав заступник голови Чернівецького обласного осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України Микола Шкрібляк. – З обох сторін по десять чоловік у майстер-класах представляли традиційні буковинські народні ремесла: з нашого Михайло Покиданець і Марія Манчуленко – народну вишивку, Євдокія Візнюк – ткацтво, Володимир Денисов – різьблення, Надія Васкул, Надія Остапченко, Тетяна Цісар – нанизування бісеру, Михайло Дутка – писанкарство, Сергій Богопольський – кераміку. З румунського краю найбільш відомою була Єлєна Торак – неперевершена майстрині традиційної буковинської писанки в гуцульському колориті з комуни Бродена. Вся її родина займається традиційним народним мистецтвом. У спільному румуно-українському проекті також задіяні різьбяр Нуку Бента, писанкарка Челіка Ністор, Єлєна Гєоргіян, яка займається бісероплетінням. А ще особливо цікавим для мене був розпис на склі Родіки Бушку. Часу для спілкування мали більш ніж достатньо. Кожного дня виходили в містечко майстрів, де разом із румунськими творцями прекрасного демонстрували своє мистецтво. Ми сиділи на лавочці в затінку крислатих дерев, а поряд Людмила Богдан писала мініатюрні акварелі, на яких відтворювала чоловіків і жінок у буковинській народній ноші. Це не заважало їй приєднатися до нашої бесіди і розповісти, як румун купував її акварель. Спочатку він вийняв роботу з-під скла, добре приглядався, чи це не фотокопія, попросив художницю підписатися під роботою, аж тоді заплатив. Цей приклад ще раз засвідчив, що європейці цінують автентичне мистецтво, для них багато важить прикладний характер виробів. Румуни цими речами хочуть користуватися – застосовувати в побуті, носити як прикрасу чи розмістити в інтер’єрі. Тому, на переконання М.Шкрібляка, наші народні майстри мусять повертатися до ужитковості, бо занадто багато уваги надаємо декоративності й занадто мало практичному застосуванню народних ремесел. У Кимпулунзі аматори та майстри народної творчості мали можливість відвідати два унікальні музеї. Важко передати словами враження від огляду незвичайної експозиції приватного музею дерев’яних ложок, створеного професором Іоаном і Єлизаветою Тугуй, в якій налічується понад п’ять тисяч експонатів. Вхідні двері ошатно прибраного двоповерхового будиночка відчинила гарна літня жінка, яка мало що могла нам розповісти, бо ми не розуміли румунської. Тільки завдяки роботі над виданням творів Юрія Федьковича я зрозуміла, що вона доводиться племінницею (по-румунськи «непота») комусь із власників цієї надзвичайної колекції. До речі, з вулиці дуже легко розпізнати музей. У вікнах другого поверху тісними рядами розвішані ложки, як і по стінах в кімнатах і вздовж східців, що ведуть на другий поверх. Малі й дуже великі, привезені з різних куточків світу, вони зберігаються як найдорожчий скарб. Зовсім неподалік у великому двоповерховому будинку розмістився музей «Мистецтво дерева». Ми переходили від залу до залу, оглядаючи відомі або й зовсім незнані вироби, які служили буковинцям при виконанні хатньої та господарської роботи. Коли побачила терлицю для конопель, моє серце наповнилося щемкою радістю. Майже така сама була в моєї бабусі. В дитинстві я допомагала їй тіпати білі міцні конопляні стебла, вимочені в річковій воді. Впізнала й жорна, на яких ми з мамою мололи кукурудзяні зерна в сусідів. Кухлики, бочівочки, ночви, кросна, сани, вози, брички, меблі. Неможливо розповісти про все побачене в цій музейній скарбниці. Розглядали багату колекцію, а із закутків підсвідомості настирливо пульсували прикрі думки: «Де наш музей дерев’яного мистецтва? Де наші терлиці, жорна, кросна? Чи зможемо зібрати старовинні вироби, які ще не встигли спалити чи викинути на смітники???» Щодня у вечірні години розпочиналися сценічні виступи учасників ХХІІ Міжнародного фольклорного фестивалю «Буковинські зустрічі», які по-румунськи звучали так: «Інталнірі буковінене». У Кимпулунгу ці дивовижні фестини відкрив парад фольклорних колективів, для якого звільнили центральну вулицю містечка. Згодом її знову заповнили торговці смажениною, пивом та різною смакотою, яку готували на розпашілій червоній грані. Цілими днями тут звучала народна румунська музика, яка змовкала лише на світанні, коли півень, що жив на господарському дворі під нашим готелем, будив черговий фестивальний день. Вечірня публіка щирими оплесками підтримувала виступи наших фольклорних колективів – «Родини» з Ревного, «Перлини», «Василихи» та «Черемшини», але глядацькі симпатії дісталися дитячому танцювальному колективу «Гіочел» із Горбового Глибоцького району. Керує ним Марія Буздуга, яка жертовно працює на ниві буковинської культури. назад...

Людмила ЧЕРНЯК

Категорія: Мої статті | Додав: Міський (16.08.2011)
Переглядів: 630 | Рейтинг: 0.0/0

Київська година

Меню сайту

Форма входу

Категорії розділу

Календар

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...

Наше опитування

Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 9

Міні-чат

Друзі сайту

завантаження...
Copyright MyCorp © 2024 | Створити безкоштовний сайт на uCoz